Новини‎ > ‎

ПЛЕНЕРИ ЯК МИСТЕЦЬКИЙ ДИСКУС

опубліковано 20 лют. 2012 р., 03:22 Максим Цыбульский   [ оновлено 20 лют. 2012 р., 08:23 ]

З листа нашого миколаївського читача В. Хоменка до редакції: «Поясніть, будь ласка, що означає слово «пленер». Останнім часом багато пишуть – пленерна практика, міжнародний пленер, пленерна виставка... Наперед вдячний Вам...»

Справді, пленери стали органічною часткою нашого українського мистецького буття – активного, хвилюючого, очікуваного, побратимського. В останнє п'ятнадцятиріччя пленери перетворилися в специфічні мистецькі «міні школи, академії», набули суспільного status quo, засвідчили своїм буттям яскраві приклади мистецького зростання в різних куточках української землі.

Живописні, скульптурні, графічні пленери планомірно проводяться, діють майже в кожній обласній чи міській спілчанській організації (за винятком хіба що Львівської, яка в цьому плані демонструє пасивність і де художники живуть, як правило, «кожен сам по собі»), а також керовані Лесею Авраменко кримські в Гурзуфі, що виструнчують засади постмодерності, чи скульптурні в Горлівці, які час від часу репрезентує Петро Антип, чи на честь І. Рєпіна в Чугуєві, що їх успішно проводить Віктор Ковтун, – перелік цей можна продовжити. Врешті, якщо врахувати, що нинішні 1 бізнесмени на паритетно вигідних для ; кожної сторони умовах теж відгукуються охоче на пленерний клич», правда, при тому не завжди орієнтуючись на засади мистецької якості.

Окремою фразою відзначимо: успішно відродили свою творчу презентативність, здобуваючи межі популярності, знамениті уславлені седнівські пленери, спричинені ініціативами секретаріату НСХУ. Усім відомо: пленери в Седневі, що організовувалися упродовж 60-80-х рр. на творчій базі НСХУ – цікава сторінка українського мистецтва. Не одне покоління гартувало на цих пленерах свій мистецький хист! Як позитивну домінанту оприлюднимо – перший зимовий пленер у Седневі відбувся цього року, а окрім нього, до щорічного осіннього свята «Седнівська осінь» творчі групи згуртовуються в садибі славетних Лизогубів, де відчутна налаштованість на мистецьку працю. Секретаріат Національної спілки подбав, аби створити належні умови для пленерної праці на творчій базі у Седневі навіть у зимові місяці.

Повертаючись до проблеми про природу явища пленеризму, яку порушив читач нашого журналу, звернемось, однак, до джерельних пояснень його суті, пам'ятаючи при тому, що в усіх країнах художники спільними мистецькими ініціативами забезпечують рух пленеризму. Скільки доброго, корисного зроблено нашими мистцями під час пленерних зустрічей з європейськими, американськими, азійськими художниками на нашій землі! Торік, пригадуємо, група талановитих китайських художників – професорів з Академії мистецтв у Ханг Джоу працювала разом з українськими на пленерах у Севастополі, а потім у Мукачево. 

Це була результативна якісно означена мистецька зустріч, вінцем якої стала виставка в Китаї, про яку немало теплих слів було написано в китайській пресі. Адже формували її учасники пленеру, відомі художники Лю Менг, Мао Зонг Чонг, Ву Янг Ханг, Сонг Вей Дюн, Донг Мі. І такі ж плідні є традиційні пленерні студії наших художників у ряді міст: Шанхаї, Тінь Хуа, Су Джоу, Ханг Джоу (де у творчих групах працювали О. Приходько, М.Чулко, А. Зорко, О.Храпачов, В.Баринова-Кулеба), або в різних мальовничих куточках Польщі, Словаччини, Угорщини. Плідними у плані міжнародної співпраці є пленери в угорському Гайдусобослоо, де окрім угорських художників, беруть участь представники з України та багатьох країн світу. Пленери в Гайдусобослоо, організовані ініціативним і закоханим у мистецтво Ласло Гупуці, консолідують міжнародні мистецькі взаємини.

Підписана наприкінці червня угода про співпрацю між НСХУ та СХ Хорватії передбачає взаємні пленерні маршрути й організацію спільних експозицій.

Сфокусуємо, однак, увагу до запитання нашого читача. Користуючись термінологічними дефініціями «Словника образотворчого мистецтва», розкриваємо услід за ним суть поняття «пленер», що «походить від французького слова plein-air, тобто малювання з натури пейзажу, у відкритому просторі.

 В XIX ст. з натури виконувалися лише ескізи і студії малюнків, які слугували допоміжним матеріалом для композицій, що творилися в майстерні; власне, пленер започаткувала англійська школа на початку XIX ст., він став програмною основою для барбізонської школи та імпресіоністів, а в польському мистецтві для капістів (капісти – школа польського колоризму, що була започаткована в Парижі на початку XX ст. – О. Ф.) і пленеристів з м. Казиміра над Віслою.

Пленер загострює перцепцію і увагу до гри світла та барв, рефлексів, які змінюються залежно від атмосферних умов і освітлення; отже, він змушує до швидкого виконання творчої праці, завдяки чому фактура картини є вільною. Виконання твору на пленері інколи називають пленеризмом. Пленер удоступнює також пленерні ініціативи, дійства, що вимагають творчої праці групи художників – живописців або скульпторів у конкретній місцевості. Пленерна практика пов'язана, як правило, з творчими дискусіями, обміном думок»).

Пленери в Україні як фактор мистецької домінантності і взаємообміну досвідом набули ознак організаційного стабільного творчого життя і забезпечили необхідну суспільну культурну ауру. При тому слід мати на увазі, що держава упродовж останніх років практично призупинила функцію підтримки художнього процесу і відмовилася від зобов'язань по закупівлі мистецьких творів і формуванню державних музейних колекцій творами сучасного мистецтва.

Пленерне життя сьогодні згармоніювало відносини між творцем і мистецьким споживачем – масштабне розгортання пленерної ситуації в наші дні є типове і в підсумку воно стимулює усі інші складові наявного процесу: виставкову діяльність, динамізацію молодіжного мистецького середовища, нерідко альтернативного до узвичаєних норм, що фокусує, однак, понятійність руху, а не стагнації, народження нових мистецьких осередків у селах (як ось у Макарові на батьківщині А. Марчука або в Поташній на Вінничині, де творять друзі П. Колісника з Пряшева, або на Полтавщині, де О. Бабак «складає» інсталяційну цілість «втрачені орієнтири» цивілізації, що загубилися в легендах – тенетах античної Ольвії і такою ж мірою губляться у здеморалізованому сьогодні понятті «українське село» чи «український хутір», які унаявлюють фактор – прикро це – їх загибелі як фізичної, так і моральної).

Скільки доброго, теплого, чистого приносять учасникам міжнародного традиційного пленеру в Запоріжжі «Хортиця крізь віки», що його ось уже вісім років поспіль організовує голова правління запорізької організації Ірина Гресик! Щоразу – і в нинішньому році також – результативною виявилася підсумкові виставка, в якій взяли участь, крім українських, художники зі Швеції, Словаччини, Польщі, Хорватії. У пам'яті твори, що їх виконували в різні часи О. Поляков, В. Патик, І. Фізер, Н. Бондаренко.

Хортиця крізь віки – це українська історична доля, відроджена в наші дні ентузіастичною Іриною Гресик, яка подібними акціями презентує вартісні пріоритети мистецького патріотизму.

Закарпатські уславлені пленери, що з 80-х рр. згуртували не одне покоління мистців, критиків (зі Львова Г. Островський, М. Ілку, В. Патик; з Москви – М. Бірштейн, А. Кантор, В.Толстой, з Полтави – С. Гнойовий, з Києва – С. Панич, Ковальчук). Пленери в Жденієво, Мукачево, Тячеві, Дубовому Гаї, Сваляві, Ужгороді – на лінії висхідної мистецької перспективи. Її осяги в нинішньому вимірі, який ініційований головою правління Б. Кузьмою – «Червона гора» в Мукачево, «Рахівська осінь», «Костринська весна», «Сакура-фест» в Ужгороді... ці пленери стали «мистецькими матрицями», які вимріювали упродовж 20-30-х закарпатські класики на чолі з А. Ерделі, И. Бокшаєм і які після них гідно несли З. Шолтес, Ф. Манайло, А. Коцка, Г. Глюк, Е. Контратович, а з ними – В. Микита, і які сьогодні традиції славетних пролонгували Й. Бабинець, 3. Мічка, Б. Кузьма, П. Фелдеші, В. Габда, А. Іванчо, И. Рущак, Т. Данилич, Т. Усик. Закарпатські пленери – в історичному часі декларують увагу до колористичної символіки, декоративної інтуїції, вони через міфологію краєвиду очищують «територію духу».

Про севастопольські пленери – а їх уже було одинадцять! – багато писалося: вони об'єднали усіх, хто був націлений на майстерний досвід, хто прагнув формувати координати новітнього мистецького мислення, а відтак живу атмосферу мистецької авторської інтерпретації, чи то через стан натури дошукував стан душі. Вони, ці пленери, склали вагому сходинку нашого з вами мистецького буття. Його форматували під орудою Світлани Антоненко художники з усіх куточків нашої землі: М. Гайовий, Гап'як, М. Гуйда, М.Дудченко, А. Зорко, А. Іноземцев, Н.Лоза, О.Молчанова, О.Ольхов, О. Сльота, І. Шипілін, П. Шумов, О. Шуринов, А. Яришкін. Севастопольські пленери – з присмаком барбізонського колористичного світла.

Не менш легендарні севастопольські пленери в реліктовому урочищі Батілімані. З різних країн, місць, міст художники з'їжджаються до підніжжя Куш-Кая. Організатори батіліманських пленерів – міський голова С. Куніцин, генерал М. Сальва, художник А. Шевчук. Завершальним етапом батіліманських пленерів стали виставки в Севастопольському художньому музеї. Вони привернули увагу фахівців, кола інтелігенції, широку аудиторію міста.

Добру славу зажили пленери у Славську, які вже кілька років поспіль проводить родина Оксани і Дмитра Ареф'євих. Особливою прикметою цих пленерів, яка ставить їх у мистецький процес всієї країни, є підсумкове видання каталогів.

У підґрунті пленеризму лежить ініціатива одержимих ідеєю мистецького віталізму. Особиста життєва енергія, помножена на відданість мистецькому побратимству і бажання збагатити мистецтвом рідне місто, село, вростається в сутність пленеристики. Чи не з цих міркувань виходили Микола Чулко і Юрій Ладуба, коли тринадцять років тому започатковували історію мистецького пленеру в Немирові на Вінниччині, у санаторії?! Це була справді гарна ідея започаткувати в Немирові пленер, тим наче, що її результатом виявилася картинна галерея в санаторії – понад двісті творів! Повторюємо: щирість намірів самоідентифікується в кінцевому результаті з успіхом справи. Немирівський санаторій по праву пишається колекцією наявних у ньому творів.

Були уславлені пленери-симпозіуми по дереву у Тростянці, які запам'ятали Миколу Степанова; у Львові, що бережуть нитки спогадів про Віталія Шишова; седнівські, організовані невтомним Ю. Синькевичем, де вінничанин В. Смаровоз залишив після себе неординарну композицію в пісковику «Прокляття зрадникам і ворогам». Приїжджав на скульптурні пленери з Чікаго імпульсивно затятий у праці Василь Федорук – і він залишив по собі – не можемо не звернути увагу – вартісні твори, сублімовані енергією свідомого переконання: є місце – лише для першого місця; це затятість воістину пленерна, її першорухом є прагнення домогтися свого.

Пленери сьогодні потрібні – як були необхідні вчора. Вони уможливлюють художникові самотність робітні змінити на відкриту й колективну конкурсність. Вони враховують момент результативності, якою означена в підсумку пленерна виставка. Не з цих, освячених постсовєтськими іконостасами, традиційно – до Дня художника, міста, Дня жінки, Дня медика, лісника і т. д. Не можна такі «мистецькі дні» за наших специфічних умов цілковито заперечити або відкинути, але їх тематизм – учорашній день, який теліпається наразі ще в наших коридорах. Седнівські молодіжні пленери кінця 80-х, повірте, сколихнули загальну свідомість і відкинули соцреалістичний тематизм заради пленерних ініціацій, розрахованих на високі емоції й глибоке творче мислення. Із цього розпочала своє числення новітня доба...

Думки про наше мистецтво – це вболівання за наше майбутнє. Чи будуть мати пленери місце в майбутньому? Приходить переконання: як би не мінялися естетичні смаки, уподобання, пленери матимуть у мистецтві свою історію. Пленери сьогодні вводять глядача і самого художника в дискурс – а це не так мало. І такими вони залишаться надалі, як показує міжнародна мистецька практика.

Олександр Федорук

головний редактор журналу

«Образотворче мистецтво»

Журнал «Образотворче мистецтво», число 2/3 2010 рік, сторінки 2-5

Comments