Данилов В'ячеслав Павлович

опубліковано 26 бер. 2012 р., 06:03 Максим Цыбульский

Данилов В'ячеслав Павлович народився 2 червня 1938 р. Основні твори: барельєфи в фойє та маркетрі у Дніпропетровському Театрі опери та балету (1973), барельєфи у діорамі в Дніпропетровському історичному музеї (1975) (об'єкт нагороджений Золотою медаллю Академії мистецтв СРСР), рельєфи у дегустаційній залі "Нектар" м. Дніпропетровська (1978), барельєфи у Дніпропетровському театрі ім. Т.Г. Шевченка (1979), вітражі у Дніпропетровській медичній академії (1983), сграфіто та мозаїка у Верхньодніпровському палаці дітей та юнацтва (1986) (об'єкт нагороджений Державною премією ім. Т.Г. Шевченка), розписи та вітражі у Дніпропетровському залі органної та камерної музики (1986), гобелени у Дніпропетровському Палаці дітей та юнацтва (1991) (об'єкт нагороджений Державною премією ім. Т.Г. Шевченка), розпис у Дніпропетровській консерваторії (1992). В.П.Данилов також працює в живопису, графіці, скульптурі.

 







БОРИС ГІНЗБУРГ: БЕЗСМЕРТНИЙ ТАЛАНТ КОРОТКОГО ЖИТТЯ

опубліковано 24 лют. 2012 р., 04:23 Максим Цыбульский

Так сталося, що одні мистці приходять у цей світ і протягом довгого життя несуть до нас світло мистецтва, а інші яскравою зіркою спалахують на художнім небосхилі й горять ясно, красиво, віддаючи всього себе високій ідеї прекрасного та, на жаль, швидко згорають, згорають до кінця, залишаючи по собі твори, сповнені тієї щирої людської глибини розуміння й відчуття життя, що й через багато років передають вічні цінності крізь призму свого часу.

До таких майстрів належав Борис Гінзбург – обдарований художник, зірка якого нескінченним творчим запалом сяяла всього 30 років.

Сьогодні, коли мистцеві виповнилося б 77 років, ми знову згадуємо його в ці липневі дні, як і колись, у стінах виставкового залу Будинку художника, споглядаючи експозицію його графічних творів, автолітографій, кольорових літографій і живописних етюдів, турботливо підготовану Зоєю Гінзбург – дружиною художника. Та як і колись, виставка не змогла вмістити всієї великої кількості робіт, створених Борисом Наумовичем за своє коротке життя.

Творчий шлях Гінзбурга розпочався з Київського художнього інституту, на графічний факультет якого він вступив після закінчення художньої школи 1952 р. З перших же років навчання у В. Касіяна та І. Плещинського молодий художник натхненно й старанно працює, і вже на другому курсі його роботи, продемонстровані на академічній виставці, привертають увагу студентів та викладачів якістю та індивідуальністю виконання.

Подальші роки в інституті були сповнені постійною цілеспрямованою, зосередженою роботою, постановкою все складніших завдань та вдосконаленням (відповідно до них) майстерності. Він працює у різних жанрах, шукаючи нові художні рішення.

Подібна жага до знань та навчання вилилась у серію автолітографій «Про людей праці» – дипломної роботи, яка отримала високу оцінку й відзнаку викладачів не тільки Києва, а й Ленінграда. Керівником її був О. Пащенко – відомий графік, викладач, професор Київського художнього інституту, а з 1955 Р- його ректор. Саме він, побачивши талант захопленого, але зовсім не пристосованого до повсякденного життя Бориса Гінзбурга, став опорою для нього в цьому світі. Від Олександра Сафоновича художник мав підтримку, яка надавала впевненості в тому, що ім'я Гінзбурга не загубиться і не залишиться непоміченим у тогочасному мистецькому просторі.

З 1957 р. художник стає постійним учасником виставкового життя. Перша його літографія «Дніпродзержинськ. Розливка сталі», продемонстрована на виставці, присвяченій фестивалю молоді України, «в порівнянні з численними студентськими роботами вигідно вирізнялась впевненим і точним рисунком, умінням побудувати композицію і виділити смисловий акцент, розумінням специфіки літографії. Була в ній і зрілість задуму» [і]. Його твір справив враження й на Михайла Дерегуса: «Літографії радували, насамперед, надзвичайною серйозністю. Вона була в усьому – у категоричній відмові від зовнішніх ефектів, від показової красивості, у прагненні перевірити живими враженнями кожен елемент композиції. Рисунок молодого художника відзначався реалістичною точністю і виразністю. І в тому, як працював Б. Гінзбург, відчувалося – людина обрала свій шлях у житті, в мистецтві і вже не зверне з нього...» [2].

Подібна оцінка стає зрозумілою з огляду на те, що через все зображене автор виїжджав на будівництво, безпосередньо в цехи; і не просто споглядав за робочим процесом, враження від якого потім можна було змалювати у своїх картинах, а працював, спілкувався з людьми, пропускаючи всю інформацію через себе.

Все це добре видно в експонованих на виставці творах: «Спогади про Чорне море», «Портрет дружини», «На будівництві Кременчуцької ГЕС. Самодіяльність» та ін. В першу чергу відчувається інтерес до людини. Борис Наумович любив людей, жваво цікавився ними, й, можливо, тому художникові так добре вдавалося передати внутрішній стан кожного з персонажів, розкрити різноманітність характерів. Саме через влучно переданий образ людини змалював майстер особливості своєї доби. Добре знаючи життєвий матеріал, він обирав з нього ті моменти, що знаходили відгук у його душі й надихали на створення картин. За спогадами його дружини, маючи подібний досвід, він ніколи не шукав довго композицію, вона вже була у його уяві. Кропітка й тривала робота стосувалася лише деталей.

У 1960-х, після серії «Люди семирічки», Гінзбург уже вважався одним із кращих українських графіків свого покоління, та раптом вирішує знов іти навчатися до творчої майстерні Академії мистецтв, яку очолював Михайло Дерегус. Двохлітнє навчання під керівництвом цього видатного майстра дало поштовх новим ідеям та шуканням. Дерегус став для Гінзбурга справжнім авторитетом у мистецтві (деякі його роботи були прямим наслідуванням манери Дерегуса, щоправда, вчителю він їх не показував). Художник починає працювати над новою для нього історичною темою й звертається до образів літератури. Він пише композиції на твори Лесі Українки, портрети В. Гюго та Г. Гейне, відому серію «Пам'яті Т. Г. Шевченка», яку частково було представлено на виставці. Поряд із цим Борис Наумович активно працює над пошуком нових засобів виразності офорта, літографії, проблемою передачі фактури. Певним результатом пошуку є експоновані твори «Чергова» та «Медичний працівник».

Останні роботи Гінзбурга відрізняються від створених раніше. Як зазначив Михайло Гордійович, «у них проявилося притаманне йому прагнення до художніх узагальнень, до відтворення героїчних образів і почуттів» [3].

Поряд із високомайстерними графічними творами є у доробку Гінзбурга й чудові акварельні етюди, які він часто малював, перебуваючи на відпочинку. Чільне місце тут посідають дивовижно поетичні й задушевні пейзажі: «Літо у селі», «Яблуня цвіте», «Корабель у морі», «Море... море» та ін. Вони зачаровують м'якими переходами прозорої фарби, влучністю кожної колірної плями. У картині «Яблуня цвіте» цікавими, динамічними бризками вирішує художник цвітіння; зустрічаємо тут і яскравість, насиченість фарб, багатство відтінків кольору – риси, притаманні його творам.

Незважаючи на насиченість творчими пошуками, які супроводжували майстра протягом життя, було одне відчуття, котре постійно непокоїло та пригнічувало художника, не даючи можливості повно розкритися у мистецтві – це непотрібність яскравого індивідуалізму його робіт для тогочасного соціального середовища. Невідомо, коли саме Борис Наумович це зрозумів, але, за словами Зої Гінзбург, він свідомо змушений був не виділятись, бути десь на одному рівні з усіма. І це його обтяжувало. Тож не всі задуми були звершені...

Та справжній талант завжди, рано чи пізно, знайде визнання. Сьогодні твори Бориса Гінзбурга зберігаються у багатьох музеях України, даруючи безсмертя його закоханій у мистецтво душі.

 Примітки

1. Художественная жизнь Советского Союза // Искусство. – 1966. —№5. —С. 78.

2. Виставка творів Б. Н. Гінзбурга: Каталог. – [К.], 1965. – С. 3.

3. Там само. – С. 4-

Ольга Собкович

мистецтвознавець

 

Журнал «Образотворче мистецтво», число 2/3 2010 рік, сторінки 26-27

Квіти з бісеру живуть довго

опубліковано 20 лют. 2012 р., 08:04 Максим Цыбульский   [ оновлено 24 лют. 2012 р., 04:25 ]


Об’ємні пелюстки, тичинки, листочки – ці квіти виглядають, мов справжні! Таку красу з маленьких бісеринок виготовляє Людмила Лисаченко з Сум. Готові квіти з бісеру мисткиня оформлює у весільні букети та панно, які можуть прикрасити будь-який інтер’єр.
- Людмило, як ви познайомилися з бісером? Перша зустріч відбулася ще у дитинстві чи у більш дорослому віці?
- Про існування бісеру я знала з дитинства. Але я знала, що бісером вишивають, виготовляють прикраси… Про те, що з бісеру можна зробити об’ємну квітку, я дізналася чотири роки тому. Моїй доньці подарували набір для виготовлення гілочки горобини з бісеру, але вона не проявила інтересу, і набір деякий час лежав у шафі. Одного дня я натрапила на нього та вирішила спробувати зробити. Це заняття дуже захопило мене, я почала цікавитися бісером, купувала книжки з бісероплетіння, шукала відомості в Інтернеті.
«Весільні букети – найулюбленіша справа»
- Якими були ваші перші бісерні вироби?
- Першим виробом була та гілочка горобини, яку я зберігаю. Потім я робила невеличкі браслетки, прикраси для волосся, метеликів. А коли спробувала зробити фіалку, то вже не змогла зупинитися. Плела ромашки, лілеї, троянди, мімози, маки, орхідеї, клематиси, гладіолуси, еустому. Надихалася роботами інших майстринь в Інтернеті. В однієї майстрині з Росії побачила весільні букети, і просто втратила спокій, поки сама не зробила декілька. Виробляти весільні букети – це моя найулюбленіша справа, яка потребує фантазії і натхнення.
- Є майстрині, які люблять робити маленькі бісерні прикраси, і все життя створюють браслети, кулони, кольє… Це – не про вас?
- Прикраси з бісеру мене не захопили. Зовсім нещодавно я почала займатися виготовленням прикрас з намистин та вінтажної фурнітури: сережки, браслети, підвіски… Щодо великих виробів з бісеру… захотілося щось для прикрашання інтер’єру, тому й почала робити більш великі композиції. Не завжди вистачає місця, щоб поставити вазу з квітами – так спало на думку сплести панно з клематисів та польових квітів.
«Закуповую побільше бісеру»
- Скільки пакетиків бісеру ви витрачаєте на одне бісерне панно?
- Все залежить від розміру… Наприклад, для мого панно з польових квітів пішло близько 250 грам бісеру.
- Мабуть, картини з бісеру виходять дуже важкі! Скільки важать, наприклад, ваші червоні клематиси?
- Червоні клематиси важать 300 грам.
- Коли беретеся за велику роботу, завжди вгадуєте, скільки знадобиться матеріалів? Чи буває так, що в кінці не вистачає буквально десять бісеринок?
- Спочатку іноді бувало таке, але тепер я завжди закуповую бісеру побільше, нехай краще залишиться.
Панно з червоними клематисами
Живий букет красивий тільки спочатку
- Букети з бісерних квітів ви почали створювати для себе чи для першого букету був «прецедент»?
- Спочатку робила для себе, а потім почала плести на подарунки родичам, друзям, колегам по роботі.
- Що найважче у створенні бісерного букета? Мабуть, зібрати всі детальки докупи?
- Для мене дуже відповідально вгадати з кольором, формою виробу, щоб композиція вийшла гармонійною. Навіть іноді доводиться питатися думки чоловіка та старшої доньки, як сторонніх глядачів, іноді це буває доречно.
- Як ви скріплюєте між собою усі листочки та квіти у букеті? За допомогою дротиків?
- Примотую нитками, а потім – флористичною стрічкою.
- Я знаю людей, які принципово не купують букети живих квітів, бо через декілька днів їх доведеться викидати на смітник. Як гадаєте, для таких людей бісерні букети – гідний вихід, спосіб прикрасити своє життя?
- Так, я згодна. Спочатку живий букет дуже красивий, а коли починає в’янути та опадають пелюстки – це сумно. Є такі квіти, що квітнуть невеликий проміжок часу, наприклад мімози, проліски. А бісерний букет тішитиме свого господаря багато років.
Таїландський бісер – якісний та недорогий
- Для того, щоб сформувати квітку чи листочок, бісеринки ви нанизуєте на дріт. Це означає, що пелюстки готової квітки можна гнути чи вони міцно зафіксовані?
- Пелюстки та листочки можна гнути, якщо це потрібно.
- Яким бісером ви найбільше любите користуватися? Якого виробництва?
- Китайський бісер дешевий, але не дуже гарної якості. Для того, хто тільки навчається, він найкращий. Чеський бісер дорогий, для моїх виробів його потрібно багато . Мені подобається таїландський, він гарної якості і недорого коштує.
- А які різновиди бісеру використовуєте у своїх роботах? Зазвичай, берете стандартні бісеринки чи плетете також стеклярусом, хамелеоном?
- Стеклярусом я також користуюся, він дуже красиво виблискує. Ще подобаються скляні намистини, від них просто неможливо відірвати погляд. Їх я застосовую у весільних букетах та для виготовлення біжутерії.
- Купуєте матеріали для творчості у Сумах чи замовляєте з-за кордону? Знаю, що так роблять багато майстринь – не довіряють якості бісеру, який продається в Україні…
- Купую в Сумах, а дещо – через Інтернет.
- До речі, який дріт ви використовуєте для плетіння квітів? Він обов’язково має бути мідний і тоненький?
- Для тендітних квітів я використовую сталевий дріт срібного кольору, він майже непомітний у готовому виробі. А якщо квітка велика та важка, я використовую товщий дріт. Мідний дріт я застосовую нечасто, він дуже м’який.
- Як ставитеся до різноманітних «домішок» у бісерних роботах? Наприклад, деякі майстрині додають до бісерних прикрас коштовне каміння, хутро, пір’я… Такі матеріали вдало поєднуються з бісером?
- Якщо це красиво виглядає, то чому б і ні?
- Ви користуєтеся готовими схемами створення бісерних квітів чи вигадуєте свої?
- Іноді використовую готові схеми, а іноді вигадую сама.
Виріб з якісного дроту не втрачає форму
- З часом такий виріб може трошки втратити форму? Все-таки, якщо нікуди не сховати бісерні квіти, то вони припадуть пилом і стануть менш яскраві…
- Пил треба періодично видаляти великим пензликом. Якщо виріб зроблено з гарного дроту, то форму він не змінює.
- Як обладнане ваше робоче місце, щоб бісеринки не губилися, а очі не втомлювалися від дрібної роботи?
- Мій чоловік з повагою ставиться до мого захоплення. Він змайстрував мені невеличкий столик для роботи, подарував декілька коробочок для зберігання бісеру.
- Які квіти – ваші улюблені і які би ви хотіли відтворити у своїй творчості?
- Мої улюблені квіти – лілеї та мімози. Хочу зробити ще декілька весільних букетів у різних кольорових рішеннях, наприклад, із чайними трояндами та бузковими орхідеями. Взагалі, зробити хочеться ще багато чого! Хочу дарувати свої роботи друзям, адже приємно бачити їхнє задоволення від такого подарунку.

Матерiaл з сайту http://made-in-ukraine.info

1-3 of 3